Здавалося б, дотримання чітких вимог до змісту заповіту та його нотаріальне завірення в сукупності виключають можливість поставлення під сумнів дійсності такого заповіту. Втім, не все так однозначно, про що й розберемося в цій публікації.
В залежності від обставин існує два варіанти визнання заповіту недійсним – шляхом встановлення його нікчемності або оскарження його в судовому порядку. Так, нікчемність того чи іншого заповіту випливає із норм закону і для визнання його недійсним не вимагається винесення судового рішення. Обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Саме нотаріус перевіряє наявність в заповіті всіх обов’язкових умови – чи зазначено місця та часу складення заповіту, чи наявний підпис заповідача, чи мала особо право складати заповіт тощо.
Встановлення нотаріусом нікчемності заповіту при відкритті спадщини тягне за собою відмову спадкоємцю за заповітом у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нікчемний заповіт не тягне за собою настання юридичних наслідків.
Оскарження ж заповіту в судовому порядку здійснюється за позовом заінтересованої особи, за результатом розгляду якого суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде доведено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. З цією метою вживаються заходи для встановлення психічного стану спадкодавця на момент підписання заповіту, а саме такого психічного стану, який би давав підстави вважати, що спадкодавець на момент складання заповіту не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. Здійснюється це шляхом проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, яку призначає суд за клопотанням однієї із сторін процесу. В окремих випадках судом також призначається почеркознавча експертиза.
Слід звернути увагу, що на відміну від встановлення нікчемності заповіту, оскарження заповіту в судовому порядку тягне за собою настання юридичних наслідків. При цьому, визнання недійсним окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності його іншої частини.
Кожна особа може складати заповіт необмежену кількість разів, в результаті чого кожний новий заповіт скасовує попередній. При цьому, визнання недійсним нового заповіту не має наслідком відновлення чинності попереднього заповіту, за виключенням випадків, коли заповіт визнається недійсним на підставі наявності певних дефектів волі заповідача (наприклад, особа змінювала заповіт під впливом насильства).
За власним бажанням заповідач може скласти декілька заповітів відносно окремих спадкоємців або стосовно окремого майна. В такому випадку визнання одного з таких заповітів недійсним не тягне за собою автоматичну недійсність інших заповітів.
Звернутись з позовом про визнання заповіту або окремих його частин недійсними можливо лише після смерті заповідача. Таким право скористатись можуть, зокрема спадкоємці, яким на підставі закону належить обов’язкова частка у спадковій масі; спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно.
Якщо у Ви потребуєте правової допомоги у оскарженні незаконно складеного не на Вашу користь заповіту або, навпаки, потерпаєте від спроб визнати незаконним складений відносно Вас заповіт, Ви можете звернутись до колективу адвокатського об’єднання «Неофеліс Ло Груп» за номером телефону + 38 (050) 471-77-71 або написавши листа на ел. адресу neofelis.lg@gmail.com.