«Обрати відносно засудженого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши його під варту в залі суду» – речення без якого резолютивна частина вироків в українських судах майже неможлива, хоча й є не обов’язковим. В той же час, відсутність такого речення у судових вироках вирішіть проблему грубого та системного порушення прав людини.
Відповідно до п.п. 4 п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку суд може прийняти рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
Порядок набрання вироком законної сили регламентований ст. 532 КПК України, відповідно до якої вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. В свою чергу, подання апеляційної скарги на вирок або ухвалу суду, як правило, зупиняє набрання ними законної сили та їх виконання.
Чинним законодавством не передбачено можливості виконання вироку до набрання ним законної сили. Таким чином, правовою підставою для обрання такого запобіжного заходу, як взяття під варту, може слугувати лише ухвала суду. Оскільки вирок не набрав законної сили, то на особу розповсюджуються гарантії п. 3, 4 ст. 5 Європейської конвенції про права людини. Так, вказана гарантія «застосовується з дня затримання звинуваченого і закінчується в день набрання вироком законої сили» (п .55 Štvrtecký v. Slovakia; п. 23-24 Solmaz v. Turkey, п. 9 Wemhoff v. Germany).
Реалії українського кримінального судочинства такі, що у 90% справ, суди першої інстанції при оголошенні вироку відносно обвинуваченого, одночасно за власною ініціативою без будь-якого обґрунтування змінюють або продовжують міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому, у разі наявності у особи раніше обраного альтернативного заходу, на приклад застави, її повернення взагалі судом не вирішується, чим порушуються ще й майнові права заставодавців.
Єдине фактичне право обвинуваченого на цій стадії, це разом з апеляційною скаргою подавати клопотання про зміну запобіжного заходу, що повинно розглядатися під час підготовчого засідання. Хоча правова природа тримання особи під вартою на підставі вироку, що не набрав законної сили, без обґрунтування такого тримання та відсутнього права обвинуваченого на захист – є грубим порушенням прав людини, Конституції та міжнародних договорів. Більш того, ні для кого не є таємницею, що апеляційні суди майже ніколи не призначають справи в строки передбачені КПК, що обумовлено надмірною завантаженістю та відсутністю належної кількості суддів.
В адвокатській практиці АО «Неофеліс Ло Груп» був випадок по справі за обвинуваченням неповнолітньої особи, яку під час оголошення вироку затримали у залі суду, оскільки суд одночасно обрав міру у вигляді тримання під вартою. Клієнту довелося в СІЗО «очікувати» призначення підготовчого судового засідання в Харківському апеляційному суді майже рік. На усі скарги та клопотання – була лише одна відповідь – надмірне навантаження на суддів унеможливлює розгляд в межах строків КПК.
В той же час, є й інша сторона питання – це правомірність дій адміністрацій СІЗО, щодо приймання таких осіб на підставі таких вироків.
Так відповідно до Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18 березня 2013 року № 460/5 чітко визначено, що є підставою для приймання та тримання у СІЗО ув’язнених і засуджених, а саме:
- ухвала слідчого судді (суду) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або про застосування тимчасового або екстрадиційного арешту та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом;
- вирок суду, що набрав законної сили, про засудження до покарання у виді позбавлення волі стосовно засудженого, який не перебував під вартою.
Підстава ж тримання осіб на підставі вироку, що не набрав законної сили, не згадується, що дає всі підстави вважати відповідні дії адміністрацій СІЗО незаконними.
Частинами 1, 2 ст. 331 КПК України визначено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
З системного аналізу положень КПК України слідує, що суд позбавлений повноважень з власної ініціативи розглядати питання щодо обрання, зміни чи продовження запобіжного заходу, такі повноваження суд здійснює лише на підставі клопотання однієї зі сторони кримінального провадження, а саме:
- у разі обрання запобіжного заходу до особи вперше в рамках кримінального провадження виключно за вмотивованим клопотання сторони обвинувачення;
- у разі продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виключно за вмотивованим клопотання сторони обвинувачення;
- у раз розгляду питання про зміну або скасування запобіжного заходу виключно за вмотивованим клопотання сторони обвинувачення.
В той же час, сторона захисту має право подати клопотання про скасування запобіжного заходу або заміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м’який.
Тож, суд, який з власної ініціативи застосовує до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, фактично, займає позицію сторони обвинувачення. Такими діями суд порушує основні гарантії права на справедливий судовий розгляд, такі як змагальність судового процесу та безсторонність суду, право на захист та рівність учасників судового процесу.
Такий висновок було зроблено КСУ у рішенні № 1-р/2017 від 23.11.2017 року. КСУ зазначив, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 Кодексу, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотання сторони обвинувачення ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції.
Для розв’язання такого юридичного «Гордієвого вузла» та ефективного забезпечення права особи на справедливий суд застосування до особи запобіжного заходу, в тому числі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має оформлюватись у формі окремої ухвали суду, а не зазначатись у вироку.
В цьому випадку, знімається питання про набрання таким рішення законної сили, можливість його оскарження, дія такого рішення під час апеляційного оскарження, законність перебування особи у слідчому ізоляторі.
Як вже зазначалось, обрання запобіжного заходу, в тому числі і тримання під вартою, на підставі вироку суду неможливо оскаржити, а також відсутня періодична перевірка наявних ризиків для застосування такого сурового запобіжного заходу, що є грубим порушення п. 4 ст. 5 Європейської конвенції про права людини, оскільки кожному «надано право звернутися до суду з метою перевірки процесуальних та матеріальних умов, необхідних для дотримання «законності» позбавлення волі в розумінні частини 1 статті 5» (п. 128 Khlaifia and Others v. Italy [GC]); п. 161 Idalov v. Russia [GC]).
Підсумовуючи, необхідно зазначити, що при обранні запобіжного заходу на підставі вироку суду в чинному законодавстві відсутня належна процедура, яка б забезпечувала обвинуваченому гарантії справедливого судового розгляду питання обрання міри запобіжного заходу. Вкрай важливо внести відповідні зміни до КПК України й врегулювати питання дотримання прав людини. Хоча, на нашу думку, слідчі судді за місцем знаходження слідчих ізоляторів в межах контролю за дотриманням прав людини мають звільняти таких осіб з під стражі і для цього є усі законні підстави.
У разі, якщо Ви потребуєте захисту у кримінальному провадженні, звертайтеся до Адвокатського об’єднання «Неофеліс Ло Груп» через електрону пошту neofelis.lg@gmail.com або за номером телефону 050 471 7771.
Катерина Бєжанова, керуючий партнер АО «Неофеліс Ло Груп»
Дайнеко Катерина, помічник адвоката АО «Неофеліс Ло Груп»
Тед.: (050) 47-17-771 Сайт: neofelis.com.ua/new Ел. адреса: NEOFELIS.LG@GMAIL.COM